Вона прокидалася рано, ще до світанку. Коли за вікном лише сіріла лінія неба, а десь на кухні вже пахло теплим маслом і яблуками. Саме так починались її неділі — з пирога, кави й очікування. Пиріг із яблуками та корицею наповнював кімнату теплом і затишком.
Його прихід і перший пиріг
Він завжди приходив о дев’ятій.
— Ти знову встала раніше за сонце, — усміхався він, проходячи на кухню.
— Сонце запізнюється, — відповідала вона і злегка червоніла, бо знала, що він зараз скаже: «А може, йому не з ким поспішати».
Так було щотижня. Вона пекла, він пробував. Вона вигадувала нові поєднання смаків, але він казав, що все одно найкращий — той перший пиріг, із яблуками й корицею.
Секрети тепла і кохання
Вона зберігала його слова в голові, як інгредієнти для рецепту: м’які, теплі, з присмаком чогось справжнього. І, коли тісто піднімалося в духовці, думала, що, можливо, це і є кохання — повільне, ароматне, без точних мірок. Пиріг ставав символом її почуттів і спогадів.
Порожні неділі і очікування
А потім він перестав приходити. Спочатку писав, що затримується, потім — що багато роботи, потім не писав зовсім. Вона все одно пекла пиріг.
Кожної неділі, в ту ж годину.
Витирала руки об фартух і сідала біля вікна. Слухала, як цокає годинник, і чекала, поки пиріг вистигне — ніби разом із ним вистигає її серце.
Випадкова зустріч і розуміння
Минув місяць. Два.
Одного ранку вона випадково зустріла його — в кав’ярні, куди давно не заходила. Він сміявся з якоюсь жінкою в зеленому пальті, тримав її за руку. І в ту мить все стало на свої місця: рецепт, слова, тиша.
Вона вийшла надвір, глибоко вдихнула — повітря пахло корицею. Місто, здавалось, дихало її власним минулим.
Повернення до себе
Того ж вечора вона повернулася додому й знову почала пекти. Руки діяли на пам’ять: три яблука, ложка цукру, щіпка кориці.
А потім, наче навмисно, додала ще — більше, ніж треба. Нехай буде гостріше, тепліше, по-іншому.
Її пиріг тепер мав інший смак — для неї самої.
Смак кориці і спокій
Коли пиріг спікся, вона розрізала шматок і відчула той самий аромат — затишний, знайомий, майже болючий. Але тепер у ньому не було очікування. Лише спокій.
Вона поставила тарілку на підвіконня, відчинила вікно — і димок кориці повільно пішов у ніч.
Він, мабуть, ніколи не дізнається, що його найулюбленіший пиріг вона залишила собі.
І що з того дня вона навчилася готувати не для когось, а для себе.
Справжнє кохання — як рецепт: важливо ділитися ним, але іноді варто залишити трохи для себе, щоб не загубити власний смак.